Гаршин В. «Жабка-мандрівниця»
Жила-була на світі жабка-скрекотушка. Сиділа вона в болоті, ловила комарів та мошку, весною голосно квакала разом зі своїми подругами.
Одного разу вона насолоджувалася дрібним теплим дощиком. Раптом тонкий, свистячий, переривчастий звук пролунав у повітрі. Качки, описавши величезне півколо, спустилися і сіли як раз в те саме болото, де жила жаба.
І жаба зараз же сховалася. Проте, подумавши, вона зважилася висунути з води свою голову: їй було дуже цікаво дізнатися, куди летять качки.
– Кря, кря! – сказала інша качка. – Аж холодно стає! Скоріше на південь! Скоріше на південь!
– Пані качки, – наважилася сказати жаба,- що таке південь, на який ви летите?
– Добре на півдні! Тепер там тепло! Там є такі славні теплі болота! Які там черв’яки! Добре на півдні!
– А чи багато там мошок і комарів?
– О! Цілі хмари!
Вона аж ніяк не могла втриматися, щоб не квакнуть хоч разок: – Візьміть мене з собою!
– Як ми тебе візьмемо? У тебе немає крил.
–Нехай дві з вас візьмуть у свої дзьоби прутик, а я прицеплюсь за нього посередині. Ви будете летіти, а я їхати.
Хоча мовчати і тягнути хоча б і легку жабу три тисячі верст не бозна-яке задоволення, але її розум привів качок у такий захват, що вони одностайно погодилися нести її.
І от, у жаби захопило дух від страшної висоти, на яку її підняли.
«Ось як я чудово придумала»,- думала вона про себе.
На наступному відпочинку вона сказала: – Можна нам летіти не так високо? Тепер вони чули голоси людей.
– Дивіться, дивіться,- кричали діти в одному селі,- качки жабу несуть!
«Чи знають вони, що це придумала я, а не качки?» – подумала скрекотушка.
– Дивіться, дивіться,- кричали у другому селі,- яке диво! І хто це придумав таку хитру штуку?
Тут жаба вже не витримала і, забувши всяку обережність, закричала з усієї сили:
– Це я! Я! Я!
І з цим криком вона полетіла вниз і впала в брудний ставок на краю села.
І вона розповіла місцевим жабам дивну історію про те, як вона думала все життя і нарешті винайшла новий незвичайний спосіб подорожі на качках; у неї були свої власні качки, які носили її, куди їй завгодно. Вона ствержувала , що качки повернуться за нею.
Але качки вже ніколи не повернулися. Вони думали, що скрекотушка розбилася об землю, і дуже жаліли її.